Font Size

SCREEN

Profile

Menu Style

Cpanel
Консультаційний центр "КОЛИСКА ЖИТТЯ" 

helping

 Допомога жінкам у кризовій та небажаній вагітності, жінкам із постабортним синдромом.
вул. Сагайдачного 14 (Архикатедральний Собор УГКЦ) м. Тернопіль
Телефон гарячої лінії (097) 923-02-04


taking-pills 300Ця історія розпочалася тоді, коли я навчалася на першому курсі університету. Моє безтурботне життя перервала звістка про вагітність. Не можу сказати, що позитивний тест був для мене новиною. Те, що під серцем у мене є нове життя, я відчула ще до затримки, також я знала, що це дівчинка…

Ті почуття, які переповнювали мене всі 6 тижнів вагітності, були настільки чудовими і сильними, що мені здавалося, я можу звернути гори при бажанні. Але вже тоді я знала, що не зможу народити цю дитину: хлопцю, батькові крихітки, ми були непотрібні, мамі було страшно сказати – ось я і наважилася на найбільшу помилку в своєму житті, на ВБИВСТВО. Я втішала себе думками, що обов’язково ще народжу, тільки пізніше, з коханим чоловіком, коли стану самостійною. Під дверима лікаря, який повинен був виписати смертельні таблетки для моєї дитини, я як заспокійливу молитву повторювала про себе: «Це зовсім не шкідливо, ти вип’єш таблеточку – і все закінчиться. А потім ти народиш, обов’язково ще народиш, ти ж так любиш дітей і дуже мрієш про власне дитя.» Щось всередині мене тремтіло від жаху в той момент, з останніх сил хапаючись за життя…

І тільки через місяць я зрозуміла, що стала вбивцею!.. Дівчата, якщо ви не знаєте, що робити зі своєю небажаною вагітністю, послухайте: не робіть дурниць, про які буде шкодувати все своє життя! Моя вам порада – не бійтеся признатися своїм батькам, вони ж вам не вороги.

рожевий-сведрик10 квітня 2010 року – дата смерті мого первістка. Це так страшно, коли дня народження немає, а є день смерті. Ось у вас є день народження? Твоя мама дозволила йому бути? І у мене є цей день, моя мама мені його подарувала. Чому ж тоді я, ставши мамою, не дала життя своїй дитинці? Моя крихітка повинна була народитися на початку листопада, але в мене були інші плани на цей час – нова робота. Яке ж це дикунство – покласти на шальки терезів життя дитини і роботу. Нехай вона тепер горить синім полум’ям!


8002У свої 24 роки я була неймовірно психологічно залежною від матері. Розповідати нашу сімейну передісторію, мабуть, немає сенсу. Обмежусь тим, що майже все моє життя мама була тяжко хвора, фізична хвороба дала ускладнення і на психіку. Атмосфера в домі завжди була нелегкою – неймовірна дріб’язковість, підозрілість, капризи, істерики… Мої найменші спроби вчинити не по її волі закінчувалися скандалами, звинуваченнями і, що найстрашніше, фразами про те, що через мій непослух мама обов’язково захворіє та помре.

Це неймовірно важко – жити з дитинства з відчуттям того, що будь-який твій вчинок може обірвати життя людини, яку ти любиш понад усе, повірте мені… Та незважаючи на весь мій страх, дурниць я не робила. У той час я збиралася заміж за зовсім чужого, нелюбимого мужчину. Це був мій єдиний шанс вирватися з сімейного кошмару. Про те, що з однієї пастки я свідомо йду в інші, намагалася не думати.

дети как мусорМене щоранку нудить. Але бути вагітною я не можу! По-перше, у мене вже є двоє дітей, і Господь просто не може не знати, що мені їх цілком вистачає. По-друге, я тільки недавно розлучилася з чоловіком, і третя дитина мені зараз абсолютно не потрібна, тому що вона не його. По-третє, народжувати треба тільки від коханих, а я не люблю нікого, крім мого колишнього чоловіка. По-четверте, лікар після другого кесаревого розтину говорила, що у мене тепер все настільки вшито, що вирости дитина там просто не зможе. Але ж нудить! Сьогодні 3 січня. Зранку просто немає сил встати. І нудить! Навіть не знаю, що гірше: безсилля чи нудота. Все, йду до лікаря сьогодні. Збиралася напівзігнута, намагаючись дихати через раз, їхала в таксі з трьома зупинками і трьома пакетами. Водій розуміючи посміхався. До лікаря зайшла як на розстріл…

chto-brat-s-soboi-v-rod-domВ той час я була молодою і багато чого не розуміла. Як і вчили нас у школі, я думала, що всі ми походимо від мавп і в материнській утробі проходимо шлях від клітини, рибки, пташки до жабеняти, а вже перед самими пологами перетворюємося в маленьку людину. В усе це я вірила як в істину.

Вийшовши заміж, я дуже хотіла мати дітей, але про кількість я хотіла вирішувати сама. Хочу – двоє, хочу – троє. Чоловік хотів багато дітей. У цьому питанні ми з ним розходилися.

Ви тут: Головна Невигадані історії