- Опубліковано: 14 квітня 2014
- Перегляди: 2808
Якось так живеш собі для себе і не сильно думаєш про щось глобальне, бо ж ще є час, або навпаки бо ще не час. І ніхто не знає, коли той час настене. Хоча ні, Господь знає напевне, бо саме він посилає на землю малих янголят, що вселяють тендітні безсмертні душі в тіла матерів. От і ми собі жили. Насолоджувалися єдністю наших душ, наших тіл і нічого нам більше для щастя не бракувало. Але якось одного дня все почало змінюватися. Так поступово. По краплинці, по росинці, по міліметру.....і не відразу було навіть зрозуміло що єдність тіл перетворилася в невидиму клітиночку, в яку вселилася душа. Ще одна душа, наша спільна! Дякуємо тобі Господи, що ти послав до нас свого невтомного помічника-ангелика, який поселив у нашій домівці ще одне твоє творіння - нашого синочка!!!
Наталія Матвєєва, учасниця Конкурсу есе 2014
Джерело http://mamusi.org.ua/12-rizne/277-nikhto-ne-znaie-koly-toi-chas-nastane.html
- Опубліковано: 11 квітня 2014
- Перегляди: 2644
Найпершого твого Дня Народження в наше місто якраз повернулись лелеки і легенда про діток, яких приносять батькам бузьки, врешті набула нового сенсу:) По літньому теплий березень підштовхував відчинити навстіж вікно лікарняної палати, але ж не можна – карцер. Не пускають нікого, тільки от якийсь електрик в чорних мештах і чорній кепці вирізнявся з-поміж жінок у розпоротих до пупа халатах – прийшов вкрутити перегорілу лампочку над сповивальним столиком…
Чи приносять лелеки дітей – точно не знаю. Але те 21 березня принесло мені найбільше з Господніх див – диво появи нового життя. Ані відсутність води в пологовому, ані фізичний дискомфорт, ані задуха закритого приміщення – ніщо не могло зіпсувати тоді таємничої, тремкої, ні з чим незрівнянної атмосфери нашого першого знайомства. І ти досі залишаєшся для мене найбільшим дивом, мій коханий синочку. Боюся за тебе, сварю тебе, вболіваю за тебе – ЛЮБЛЮ ТЕБЕ.
Ірина Заверуха, переможець Конкурсу есе 2014
Джерело http://www.mamusi.org.ua/12-rizne/267-do-choho-prychetni-leleky.html
- Опубліковано: 19 січня 2014
- Перегляди: 4248
Тяжёлые были роды, ребёночек пострадал.
Черепно-мозговая травма, десять минут не дышал.
Вердикт врачей - «безнадёжен", человеком ему не стать.
Выбор у Вас сложный, но лучше не "забирать".
Муж написал "отказную", глазом своим не моргнув.
Будто бы в магазине товар ненужный вернул.
Я была не согласна с позицией дикой такой.
Пришлось забирать с роддома ребёночка мне одной.
Он был совсем бессильный, тихонечко так лежал,
Ни ручкой, ни ножкой не двигал, хоть бы разок закричал.
Не плакал когда кормила, когда пеленала, молчал,
Он жил в отрешённом мире, куда никого не пускал.
Было не просто трудно, впроголодь как-то жила.
Решила вернуть я мужа, к нему на поклон пошла.
Приползла к нему на карачках: "Любимый, прошу не бросай.
Не справиться мне в одиночку, нам руку свою подай"
Не дал ни руки, ни хлеба. Как будто отрезал ножом:
"Не нужен мне сын-калека, сдавай его в детский дом!"
Земля расползлась под ногами, колокол бил в голове.
"За что так жестоко с нами?» - вопрос задавала себе.
Ответ повис где-то рядом "Не нужны, не нужны, не нужны..."
Брела я с потухшим взглядом. "Как жить нам теперь, скажи?"
Решение пришло в одночасье, мутные воды реки.
Захлестнули мой мозг как ненастье, рушившее мосты
Мосты между мной и жизнью, где не жилец мой малыш.
Ангелом почти унесённый в мир, где любовь и тишь.
Сначала завыла собака, в доме почуяв беду.
Записку я написала, твёрдо решила "Уйду",
И вдруг, как гром среди неба, отодвинув смерти оскал,
Малыш повернул головку и тоненько так запищал.
И в этом надрывном писке точно услышала я:
"Мамочка, родная, ты не бросай меня..."
Как прошла ночь не помню, но утром взглянув на себя,
Увидела прядь седую, спустившуюся со лба.
Жизнь повернулась круто, печать в ней седая прядь,
Теперь я точно знаю, седеют и в двадцать пять.
Лечила я сына упорно, на врачебный вердикт наплевав.
Работы было По-горло, но свет впереди замерцал.
Мы выиграли эту битву, длиною в двадцать лет
Теперь могу быть спокойна, мой сын герой и атлет.
И если судьба-злодейка Вас скрутит в бараний рог,
Никогда не теряйте надежду!
И пусть с Вами будет Бог.
автор Мамочка
Різне